Вітаю, дорогі читачі! Звати мене Тетяна Іванівна і я дачниця зі стажем. Ще в юності батьки привчили, що город потрібно вирощувати своїми руками. всьому, що посадиш, з любов'ю ставитись. Тоді й урожай буде на славу.

Ось я завжди своїми силами за дачею доглядала, огірочки та помідори вирощувала. Дітям та онукам привозила все свіженьке з нашого городу. І користь суцільна і економія. Щоб у магазині прісні овочі із пестицидами не купувати. А яке вже варення варила з нашої полуниці! Просто смакота!

Тільки ось останніми роками щось грядки наші стали приносити дедалі менше врожаю. Вже як я не намагалася, а все без толку. Ніби наврочив хтось. І добрива я всякі дорогі купувала, і підгодівлі, і поливала мало не за місячним календарем. Стільки сил витрачала, але земля немов висохла. А слідом за нею і посадки наші збідніли.

В останні роки грунт на дачі зовсім збіднів

У тому році мені виповнилося 67, сил уже не вистачало. Я все просила сина мені допомогти, та хіба допитаєшся. Молоді дачу не люблять, користь у ній не бачать. Поки город давав смачні овочі та фрукти, всі їли. А потім син сказав: «Раз дача вже ніякого врожаю не приносить, треба продавати».

Я у сльози. Ну як можна дачу ось так взяти і продати! Вона ж у спадок переходила, у неї стільки душі вкладено, руками все вирощено. А він – продавати! Я і благала, та син ні в яку. Мовляв, дивись, мамо, спину тільки надірвеш, а більше нічого в такій нікчемній землі не зросте.

Мені б його послухати, та не змогла покинути свої улюблені теплиці. Син як у воду дивився — через два тижні надірвала я спину і мене поклали до лікарні. Тільки ось без нагляду пропаде те останнє, що залишилося на наших грядках. Впросила я Антошу, щоб він на час моєї хвороби хоч у вихідні на ділянку приїжджав, хоч потроху саджав та поливав. Він молодий, у нього сил дістане.

Антон дуже неохоче погодився. Знаю, що їхати не хотів, вважав це марною роботою. Але я вмовила — купи, говорю, добрива, полий хоч. Інакше все загине. Ну він морочитися не став, та й мене слухати не особливо хотів. На роботі у колег спитав чим «всю цю траву посипати». Йому дали якесь добриво нового покоління, він навіть назви не запам'ятав. Приїхав, полив та й забув.

Син їхав на дачу тільки щоб довести мені, що ніякого врожаю не буде

Через місяць мене тільки виписали з лікарні, та сама я досі не могла на дачу поїхати. Запитала Антона, чи давно він там був. Він схаменувся, мабуть, забув взагалі про наш город, не до того йому. Ну а я знову за своє — їдь та їдь.

«Мамо, скільки разів тобі говорити! На нашій дачі вже ніколи нічого не зросте. Там замість ґрунту каменоломня. Там удобрюй не удобрюй, одна трата часу. Ось у останній раз їду, тільки щоб довести, що я маю рацію. Покажу тобі фотографії що там стало з цим поганим городом. Переконаєшся, тоді точно продаємо!»

З важким серцем чекала я повернення сина з дачної ділянки. Умовляла себе, що може він і правий. Дача все ж таки не для праці, а для радості потрібна. А коли нема врожаю, чому тут радіти. Все одно ні син, ні внучата з власної волі не стануть «цілину піднімати». Отже, настав час продавати, нічого не вдієш.

Син повернувся лише надвечір. «Мамо, ти маєш це побачити!». Я аж побіліла. Що трапилося? Дачу підпалили? Пограбували? А син мене давай заспокоювати: «Та ти не хвилюйся так, присядь. Говорив я тобі, що город наш марний і врожаю на ньому не чекай? Так ось. Це тобі доказ… того, що я не мав рації».

«Мамо, ти маєш це побачити!» — прокричав Антон просто з порога

Антон дістав із пакета помідор, яких я в житті жодного разу не бачила. Він ледве вміщувався на долоні! вагою грамів під 700! Зовсім стиглий, соковитий, яскравий. Так і проситься на стіл! Ми його розрізали та спробували. Ніколи ще таких смачних помідорів я не пробувала - солодкий, м'ясистий, сік аж тече.

Де ж, говорю, синку, ти такий помідор дістав? А Тошенька сидить із блідим обличчям. «Мам, у тебе в теплиці два кущі надламалися. Не витримали врожаю». Я так і ахнула. Що ж, виходить, це на наших грядках такі виросли? На грядках, які мені дещо не вдавалося повернути до життя? На ті самі грядки, на які Антон їздив з таким небажанням і які погрожував незабаром продати?

Мені довелося повірити, що це не сон, тільки коли син насилу витяг з машини чотири пакети точно таких величезних стиглих помідорів. Антон виглядав виснаженим. "Мам, огірки там здорові я вже не довіз, у багажнику місця немає". Як і огірки теж?! «На наступні вихідні Володька мені допоможе, зберемо там весь твій урожай. Хочеш, поїдемо з нами, сама подивишся».

Весь наш урожай довелося відвозити двома машинами. Місця у багажниках не вистачало

Ледве дочекалася я вихідних. Приїхали, я знову плакати. Начебто зраділа неймовірно, побачивши, як усе зелено і які всі наливні плоди. Так затьмарювало мою радість те, що син дачу продає. А Антон помітив та спитав чому я реву. «Ну ні, мамо, такий урожай усю сім'ю нагодує і нашу дачу в золоту жилу перетворить! Тепер точно не продамо. Я тоді навіть подумати не міг, що якесь Добриво до того перетворить всі грядки та теплиці!

А що ж за диво-добрива, говорю, таке? А син лише руками розвів. «Та ось не пам'ятаю. На роботі у Пашки запитав, чим землю полити, він мені пляшку якусь. приніс я навіть дивитись на став. Просто все зробив за інструкцією. Пашка напередодні звільнився, мені і запитати нема в кого тепер».

Радість мою як змило. Тільки я вирішила, що улюблена дача врятована, що наші огірочки тепер можна і їсти, і солити, і продавати, як з'ясувалося, що все зникло. Ми зовсім нічого не знаємо про той єдиний засіб, який допоможе і землю наситити, і рослини до життя повернути, і багатий урожай виростити.

Поки син шукав упаковку того самого диво-добрива, я раділа такому врожаю!

Антон спішно додумався: «А постривай плакати, ма! Я зараз у смітті подивлюся! Я ж тоді місяць тому, як поїхав, навіть пляшки не викинув. Може, знайдемо як це засіб називається!». Насправді пляшка від добрива "ЕкоДАР" досі лежала там. Я знову розплакалася від радості. Стільки чудес разом не буває!

Стали ми дивитись, що ж за добриво таке і як йому вдалося відродити наш неживий сад. З'ясували ось що:

Але на цьому наші пригоди не скінчилися. Тепер треба було дістати цей самий ЕкоДАР. А це виявилося не так просто. На наш подив, ми швидко з'ясували, що це добриво не продається в жодному місці. Але за неймовірної ефективності цього біокомплексу – як таке могло бути?

Ні в інтернет-магазинах, ні в крупнооптових садових центрах — де б ми ні питали, продавці тільки розводили руками. Інші, щоправда, відверталися, немов хотіли щось від нас приховати. А одна дівчина просто ні з того ні з сього нахамила нам: «І ви не знайдете цей ЕкоДАР ніде! Він нам усі продажі перебиває, скоро зовсім без прибутку залишимося! Чорт би забрав ці ваші врожаї помідорів!».

«Ну ні, мамо, такий урожай усю сім'ю нагодує і нашу дачу в золоту жилу перетворить

Ми начебто скаржитися вже хотіли на таке звернення, але вирішили спочатку в інтернеті. гарненько пошукати. Не просто так продавці відверталися. Вони явно щось знали. І ми мали рацію! Зрештою, нам вдалося знайти наш ЕкоДАР!

А коли ми побачили ціну на комплекс для підвищення зростання та врожайності ЕкоДАР, то одразу зрозуміли, чому його немає в жодному садовому центрі! ЕкоДАР просто розорив би їх! Тепер його можна замовити зі знижкою до 70%! У порівняно з тим результатом, який ми отримали на нашій дачі, це мізерно мала ціна.

Зараз ми встигли замовити ЕкоДАР про запас. Нам вистачить його до наступного сезону. А ось тим, хто хоче наслідувати наш приклад і зібрати у себе на дачі такий же нечуваний урожай, як і ми, раджу поквапитися. Виробник днями закриває акцію, і тоді замовити ЕкоДАР можна буде лише за повною вартістю — а це в багато разів дорожче.

Щоб зараз вам не потрібно було шукати акційні купони, замовте ЕкоДАР через цей розіграш. Заявка піде безпосередньо до виробника, фахівці одразу зв'яжуться з вами, дадуть відповідь на будь-які запитання та узгодять зручні для вас дату та адресу доставки. Гарного вам урожаю!